В кінці тунелю заіскрилося світло. З нового року всі тупики почали освітлюватися..
І знову фатально не везе. Не везе..
Напевно життя в черговий раз вирішило підсунути під очі велику дулю. І навчити, що є величезна різниця між двома поняттями “Хотіти” і “Могти”
В кожній невдачі – частинка успіху. Але як же не видно цієї перспективи саме тепер, коли вона потрібна! Як потрібно побачити вогник впереді тунелю, щоб зрозуміти, що подальші кроки будуть не марними..
Чомусь завжди в таку мить опускаються руки. І так задриш тим, кому цього всього не треба. Справді – “опустившись до рівня собаки, починаєш жити по людському”. І при мінімумі бажань не так часто випадає необхідність порівняти це життя з зеброю.
Хоча.. Я вже так звик до цих невдач, що скоро зовсім розучуся перемагати. Один “успіх” за іншим.. один за іншим.. Я скоро стану наркоманом гіркої травки під назвою поразка.
Факт – я не така досконалість, як сам себе уявляв. Не така! Але що поробиш сам з собою, як оця недосконалість вилазить боком? Примушуючи відмовлятися від планів, руйнуючи майбутнє, яким його бачив..
Життя покаже.. Акт не закінчився і актори залишаються на сцені до оплесків залу.. до перемоги.
